Фактори безпеки праці та їхній взаємозв'язок

Основний загальноприйнятий метод охорони праці — використання системи техніки безпеки. Вона повинна розв'язати два основні завдання: допомагати створювати машини й інструменти, які виключать загрозу для людини, розробляти спеціальні засоби захисту, що охоронятимуть працівника від загрози в процесі праці. Паралельно приділяється увага технічному навчанню людей безпечних прийомів роботи.

Згідно з даними міжнародної статистики, головним винуватцем нещасних випадків є здебільшого не техніка, не організація праці, а сама людина, яка з тих чи інших причин не дотримувалась правил техніки безпеки праці, порушувала нормальне проходження трудового процесу, не використовувала передбачені засоби захисту та ін. Генеральний директор Англійського королівського об'єднання з попередження нещасних випадків Б. Янг стверджує, що 80 % усіх травм відбувається з вини потерпілих [6]. Інші автори вважають, що вина людини може бути констатована у межах 60—90 % нещасних випадків [21]. У деяких джерелах зазначають і вищі відсотки провини людини у нещасних випадках (95 % [21] і навіть 99 % [15]). При таких оцінках враховують різні критерії винуватості людини (винним може бути і конструктор, який створив недосконалу техніку, і механік, який погано виконав її профілактику, і сам працівник, який допустив помилку при підготовці техніки). У дослідженнях психологічних причин нещасних випадків на одному із машинобудівних заводів М. А. Котик (1981) виявив, що у 76,5 % винуватцями травматизму були самі потерпілі, в 6,1 % випадків — інші працівники і тільки в 10,7 % нещасних випадків відбулося з технічних причин, а в 6,7 % — з організаційних причин [6]. Тому виробничий травматизм на промислових підприємствах є проблемою психології (тобто також і психології). Йдеться про так званий людський фактор, який відіграє суттєву роль у профілактиці виробничого травматизму і дає цінний матеріал для вивчення причин травматизму, визначення основних напрямів профілактики нещасних випадків і аварій на виробництві.

Це положення стане зрозумілішим, якщо розглянути психологічні дослідження, зокрема ретроспективної трудової експертизи [12]. У табл. 14.1 систематизовано причини травматизму в одній із галузей промисловості за три роки. Налічується 2112 випадків, які трапились внаслідок таких чинників.

Таблиця 14.1. Причини травматизму на підприємстві

Чинники, які наведено в пунктах 7—12, свідчать про неправильні дії потерпілих. Загальна сума випадків, що спричинені цими чинниками (74,68 %), переконує в тому, що роль людських факторів в аварійності досить значна. Зазначена кількість нещасних випадків збігається з такими самими показниками по промисловості розвинутих країн [12].

Подібна ситуація простежується і в авіації, де, на думку американських вчених Д. Мейстера і Дж. Рабидо, зі 100 пілотів, які загинули, вісім осіб гине через неполадки літака, 90 — через власні помилки і лише двоє загинуло в бою [3]. Інші автори менш категоричні в подібних оцінках і вважають, що нині у розвинутих країнах з вини людського фактора відбувається від 55 до 90 % усіх аварій в авіації [7].

Виникає важливе запитання: чому люди, яким з дитинства властивий інстинкт самозбереження, самозахисту, так часто є винуватцями травматизму? Якщо людина психічно нормальна, то само собою вона ніколи не прагнутиме до травм. Такі випадки відбуваються з незалежних від людини причин, або тоді, коли її спонукають до порушення правил безпеки відповідні обставини. Щоб попередити виникнення подібних подій, потрібно, передусім, виявити такі обставини і, виходячи з можливостей, зменшити їх вплив.

Закономірностей розвитку і життя людини свідчить про те, що обставини, пов'язані з виникненням нещасних випадків, мають об'єктивні причини.

Перший чинник — аналіз еволюції людини. Еволюційний розвиток людини відбувався у сфері психіки, завдяки якій вона створювала й удосконалювала знаряддя праці. За допомогою знарядь праці людина стала здатною реагувати на сигнали, які далеко виходять за межі її чутливості. Важіль і двигун розширили фізичні можливості людини, ЕОМ підвищила ефективність пам'яті, мислення, інтелекту.

З розвитком знарядь праці збільшився діапазон впливу людини на навколишній світ як за різноманітністю, так і за інтенсивністю. Збільшилось коло відповідних реакцій зовнішнього світу на людину в процесі праці.

Збільшилась сила цих вимірів. Якщо первісна людина за своїми індивідуальними фізичними можливостями була здатна протистояти в процесі трудової діяльності загрозам, то сучасна людина сама собою за цими якостями суттєво відстає від рівня зростаючої загрози. Розвиток психіки дає змогу їй під час розробок техніки робити її менш загрозливою, вибирати способи захисту від загрози тощо. З розвитком техніки загроза зростає швидше, ніж людська протидія їй.

Друга причина, яка робить умови праці жорсткішими та загрозливішими, зростання ціни похибки. Коли первісна людина допускала похибку в роботі, то розплата за неї була невеликою, як-от: подряпини, на ногу впав камінь, падіння з дерева. Помилки сучасної людини відповідальніші: загибель під час аварій літаків, різних видів транспорту, вибухів підводних човнів, атомних станцій, від струму великої напруги, інвалідність від ударів важких пресів, падіння з багатоповерхових будинків не на землю, а на асфальт, бетон.

Третя причина, яка збільшує травматизм, — адаптація людини до загрози. Нині техніка в житті людини займає вагоме місце: використовується вдома, в дорозі, на роботі. Для сучасної людини техніка стала засобом задоволення багатьох потреб, об'єктом мотивації, фактором престижу. Використовуючи переваги, які дає техніка, і звикаючи до них, людина часто забуває, що техніка є ще і джерелом загрози, а інтенсивне використання її збільшує можливість реалізації цієї загрози.

Крім загальних чинників, виявлено багато різноманітних чисто індивідуальних факторів, здебільшого психологічних, які допомагають порушувати правила безпеки праці (показна сміливість, недисциплінованість, нахил до ризику та ін.).

Можна зробити висновок, що є багато передумов об'єктивного та суб'єктивного характеру, які зумовлюють виникнення нещасних випадків з вини людини.

Нещасний випадок є результатом складної взаємодії різних факторів, а саме: суб'єкта з його матеріальними (фізичними) й ідеальними (цілями, уявленнями, мотивами та ін.) даними, матеріальних предметів і знарядь праці, а також матеріальних і соціальних умов його виконання, діючої організації з різними писаними та неписаними нормами. Виявляючи зв'язки, які є між цими факторами, їхній вплив на виникнення нещасних випадків, треба використовувати системний підхід [6].

Методи вивчення й аналіз причин нещасних випадків

Має методологія вивчення зв'язку між факторами, їхніми комплексами, поєднанням, з одного боку, і якостями особистості, з її безпекою, з іншого боку має особливе значення. У практиці випробувано відповідну схему побудови таких досліджень [5; 6; 7]. Вона виглядає так. Мета дослідження — комплексне вивчення психофізіологічних, соціальних і виробничих якостей працівників, їхнього стану здоров'я і виявлення серед них показників, які найбільшою мірою свідчать про їх схильність до нещасних випадків. Тобто виділяють експериментальну групу, яка складається з людей, які мали травми. Дослідження ґрунтується на даних про трудовий травматизм за п'ятирічний період. Вибирають контрольну групу людей з подібними професійними даними, які за цей період не мали травм.

Важливим елементом кожного дослідження є навіювання відповідних гіпотез, які вона повинна підтвердити або відкинути.

Наприклад, такою гіпотезою може бути комплекс факторів, які можуть бути показниками досліджуваної якості — індивідуальної схильності до нещасних випадків.

Психологічними характеристиками, які вивчають, можуть бути: довільна увага (її концентрація, переключення, розподіл), діагностуючі властивості цього показника досліджували багато авторів [6; 9; 15]; сенсомоторна координація — показник виділили в дослідженнях [4; 5; 15]; емоційна урівноваженість [3; 6; 12]; схильність до ризику виділили як яскравий показник схильності до загрози у багатьох випадках [4; 10; 11]; стан здоров'я як показник травматизму [2; 6]; соціальні якості [3; 6;12]; виробничі якості [6; 13].

За допомогою різних психологічних і фізіологічних методик (інструментальних, тестових, анкетних та ін.) досліджують і зіставляють індивідуальні якості людей певної групи, і виділяють ті якості, що особливо притаманні людям, які отримали травми.

Для замірювання й оцінки індивідуальних якостей можна використовувати такі методи: показники уваги можна з'ясувати за бланковим тестом (коректурні проби); сенсомоторну координацію можна оцінювати за допомогою інструментальної методики-тремометра (проведення штирем у зигзагоподібному вирізі, не торкаючись до його країв); емоційну врівноваженість можна визначити за двома бланковими тестами (Айзенка "А" — на екроверсію та невротизм і Розенцвейга — на фрустрацію); схильність до ризику може виявитися на основі інструментальної методики (зупинення електросекундоміра найближче до загрозливої межі, перехід за яку карається ударом струму на зап'ясті лівої руки); стан здоров'я можна визначати на підставі прямого медичного огляду та вивчення історій минулих захворювань за кількістю і тяжкістю діагнозу, середньою кількістю днів хвороби в році; соціальні та виробничі якості суб'єктів дослідження можуть оцінювати спеціалісти за спеціальним запитальником.

Після вибору психодіагностичних методик підбирають методи обробки інформації;

а) математико-статистичні методи та моделі замірів соціально-психологічних характеристик (шкали: номінальна, порядкова, інтервальна, шкала відношень та ін.);

б) математичні моделі соціально-психологічних структур і процесів безпеки праці (факторний, дисперсійний, причинний, регресивний і кластерний аналіз, побудова класифікацій та типологій).

Далі реалізується етап збору інформації. Емпіричне обстеження і психологічний експеримент. Фіксація фактів, які досліджують. Групування, аналіз, класифікація, зіставлення, порівняння й узагальнення отриманого матеріалу. Складання таблиць, матриць, графіків. Емпірична кількісна й якісна обробка матеріалу. Визначення провідних тенденцій, залежностей, ваги факторів, які впливають на явища, що вивчають. Теоретична обробка емпіричних даних.

Етап інтерпретації результатів і визначення висновків (наукових або практичних). Висновок про сутність дослідження щодо висуненої гіпотези. Розроблення висновків і рекомендацій для впровадження в практику на основі результатів дослідження. Визначення проблем і гіпотез, які виникли під час дослідження і вимагають нових досліджень.

Психологічні засоби підвищення безпечної поведінки працівників у професійній діяльності

Нині є два загальні напрями у вирішенні проблеми створення психологічного настрою на безпеку: зниження рівня виробничих загроз шляхом створення безпечніших знарядь, предметів та умов праці або ефективніших засобів захисту; підвищення рівня індивідуальної захищеності працівників, організовуючи безпечнішу поведінку [6].

Ми розглянемо шлях організації безпечної поведінки працівника, тому далі йтиметься тільки про нього.

Безпечна діяльність є, передусім, наслідком правильного ставлення працівника до питань охорони праці, його настрою на роботу без нещасних випадків. "Ставлення до чогось не вчать — його переймають. Отже, щоб досягнути сприятливого ставлення працівників до питань безпеки праці, таке ставлення треба створити у керівників — і воно повинно захопити" працівника.

Розходяться міркування керівників і працівників з питань ролі матеріального стимулювання та психологічного клімату у колективі. Керівники переоцінювали значення заробітку та грошового стимулювання у питанні безпеки праці, для працівників ці фактори не були найважливішими. Водночас керівники суттєво недооцінювали важливість хорошого психологічного клімату в колективі, а працівники оцінювали цей фактор вище, ніж думали керівники. Отож, керівники недооцінювали роль того фактора, на який вони впливали (створення хорошого психологічного клімату), і переоцінювали значення фактора, де їх можливості обмежені (збільшення заробітку) [6].

Щоб створити настрій працівникам на безпечну роботу, потрібна "загальна політика керівництва" (а не окремі заходи) в цьому напрямі. Таку політику треба активно рекламувати.

Важливе значення має стимуляція безпечної діяльності. Під час вирішення трудових завдань можуть виникати конфлікти мотивів, існуюче становище може підсилювати мотиви вигоди на шкоду мотивам безпеки праці. По-перше, треба формувати психологічне настроювання на безпечну поведінку, по-друге, так стимулюватиметься безпечна поведінка.

Мотив безпеки праці можна підсилити соціально (соціальна підтримка, підвищення оплати, додаткові вихідні дні, спеціальні привілеї, підвищення в посаді).

Безпечну діяльність можна формувати і за допомогою негативної стимуляції, тобто покарань. X. Фітг [16] описав навчальний експеримент, в якому суб'єктів дослідження карали за загрозливі дії. Виходячи з умов експерименту, такі дії призводили ніби до "вибуху" колеса і винного оббризкувало струменем холодної води. Досліди показали, що подібні покарання привели до зменшення частоти "нещасних випадків" порівняно зі звичайним навчанням без покарань.

У психології використовують незвичний метод стимуляції безпечної праці, який ґрунтується на використанні ігор [18]. Фірма "Еіекігіс" проводить гру "Винагорода за обережність". Працівники мають спеціальні кодові номери і щоденно розігрують між собою в лотерею призи від 25 до 100 дол. Якщо на певній ділянці трапляється нещасний випадок з втратою працездатності, то виграші у цей день зменшуються вдвічі і до кінця тижня лотерея не проводиться. Коли почали застосовувати цей метод, то на підприємствах травматизм знизився на 75 %. Застосовують й інші варіанти ігор, але суть їх зводиться до того, що при безпечній праці у людини є реальна можливість отримати деякий виграш, який вона втрачає з виникненням травми. Тому такі ігри стимулюють безпечну роботу не тільки заради себе, а й заради вигоди працівників певної галузі.

Велике значення має навчання та виховання безпечній діяльності. Питанням навчання безпечної діяльності присвячена праця англійського вченого П. Павела [19]. Методи навчання автор вибирає на основі аналізу помилок. Усі помилки працівників він поділяє на дві загальні категорії:

1) помилки психомоторні (автор називає їх помилками фізичного досвіду);

2) помилки прийняття рішень (помилки пізнавального досвіду).

Помилки психомоторної сфери виникають на рівні рухових операцій, виявляються в нечітких рухових актах. Виникають вони, як свідчить досвід, не через недостатній розвиток навиків або їх руйнування (у зв'язку з втомою, хворобою), а внаслідок неповного сенсорного синтезу. Неврахування окремих зовнішніх умов призводить до неправильної оцінки обставин, завдання, а тому й до вибору неправильного способу дії щодо його вирішення. Усі ці взаємозв'язані фактори і породжують помилки психомоторної сфери. Отже, для безпечного виконання моторних дій треба, передусім, виробити вміння повно і правильно оцінити ситуацію, яка склалася. Якщо є необхідні рухові навики, то вміння допомагатимуть виключенню психомоторних помилок і нещасних випадків цієї категорії.

Значно складніше навчати працівників умінню приймати правильні рішення й уникати загрозливих помилок. П. Павел [19] виділив два типи таких помилок:

1) помилки, які допускають у завданнях з обмеженим вибором (коли вимагають прийняти рішення про вибір одного з можливих дій);

2) помилки в завданнях з відкритим кінцем (де є багато шляхів, але при виборі будь-якого з них виникають нові завдання).

Прийняттю доцільного рішення в завданнях з обмеженим вибором навчити нескладно. Важче навчити прийняттю рішень у завданнях з відкритим кінцем. П. Павел запропонував використати для цього методику Б. Блоома, яка визначає деяку ієрархію рівнів мислення у подібних завданнях:

Знання — здатність впізнавати, ідентифікувати окремі явища. Розуміння — здатність пояснити це явище.

Застосування — здатність у відповідних ситуаціях застосувати та використати свої знання, розуміння. Аналіз — здатність розкласти це явище на його складові. Синтез — здатність за складовими відтворити це явище. Оцінка — здатність критично усвідомити це явище.

Під час навчання потрібно послідовно переводити учня від рівня знання до рівня розуміння, і аж до здатності критично оцінювати ситуацію, яка склалася. Навчання безпечній праці повинно бути органічно пов'язано з навчанням професії. Водночас вироблення рухових, сенсомоторних та інших навиків праці дають змогу орієнтуватися не тільки на економне отримання високих результатів, а й на досягнення їх безпечним шляхом. Враховуючи міркування безпечності, треба навчати вирішувати розмовні завдання і проблемні ситуації, які виникають у процесі роботи.

Правила є засобом відмежування діяльності від небезпеки. Правила безпечної праці визначають, як повинен і як не повинен діяти працівник у процесі праці і на території виробництва, щоб уникнути нещасних випадків і аварій. Корисного ефекту правил досягають попередженням працівників про наявність тих або інших загрозливих факторів, шляхів заборони тих дій, операцій, способів поведінки, які можуть зумовити згадані випадки та аварії.

Психологічні дослідження [6] свідчать, що треба спеціально виділяти в інструкціях (шрифтом, великими буквами, рамками) ті пункти, порушення яких пов'язано з особливо важкими наслідками, окремо виділяти пункти, які часто порушують. Потрібно скорегувати кількість пунктів діючих інструкцій за рахунок: вилучення непотрібних вимог; вилучення вимог, які очевидні для нормальних людей (як-от "не лізь до полум'я, бо обпечешся"); переведення пунктів, які мають загальні положення, з інструкцій з безпеки в інструкції з експлуатації техніки та навчальні посібники; ліквідувати дублювання тих самих пунктів у різних правилах.

Отже, правила безпеки е важливою складовою проблемою психології безпеки праці, проблемою, де зібрано багато актуальних питань, вирішивши які можна зменшити трудовий травматизм.

Важливе значення мають різні методи виховання безпечної поведінки працівника залежно від інтересів і соціальних особливостей окремих працівників.

Виділяють сім груп, яким адресовані ці дії:

1) працівники, які цікавляться питаннями безпеки, вважають ефективним засобом впливу плакат, а ті, хто байдужий до цих питань, зазначають кінофільми;

2) бесіди вважають корисними тільки ті працівники, начальники яких і їхня група позитивно належить до питань безпеки;

3) літературу вважають корисним засобом ті працівники, керівники яких і їхня група позитивно ставляться до питань безпеки;

4) навчання безпечній поведінці вважають корисним там, де працівники або їхні майстри позитивно розглядають питання безпеки;

5) змагання доцільні в тих групах, де зацікавлення безпекою незалежне від того, як до неї ставиться їхній керівник;

6) покарання можуть мати ефект тільки в тій групі, де цікавляться питаннями безпеки;

7) інспекція корисна в тих групах, де працівники вважають, що їхній майстер зацікавлений у безпечній праці.

Дослідження [6] показало, що ефект впливу майже всіх розглянутих методів виховання безпосередньо залежить від інтересу до питань безпеки праці, який виявляє сам працівник і його група. Найефективнішим засобом виховання визнали бесіду та плакат, найменш ефективним — покарання і змагання.

Важливе значення має психологічний аналіз нещасних випадків як метод боротьби з травматизмом будь-якого вигляду. З'ясувавши причини, які спричинили той чи інший нещасний випадок, виникає можливість виявити шляхи вилучення або зниження можливості його повторення. Найперше треба шукати відповіді на такі запитання: чому працюючий вибрав саме таку дію і виконав її саме такою операцією, при якій відбулася травма? Чому при виконанні дій він не помітив загрози, не попередив подію? Ці запитання спрямовані на виявлення психологічної причини нещасного випадку. Навіть тоді, коли виявлено, що подія виникла лише з технічних причин, то треба аналізувати, чому працівник своєчасно не помітив порушення в роботі техніки, а якщо помітив, то які обставини заважали йому попередити подію.

Нині можна виділити три основні підходи до проведення подібних психологічних аналізів: клінічний, статистичний і підхід, який ґрунтується на моделюванні.

Клінічний підхід (його іноді називають монографічним [1]) полягає у різнобічному вивченні всіх зовнішніх і внутрішніх факторів, які могли окремо або в поєднанні бути причиною неправильних дій людини і призвести до нещасного випадку. Оскільки цей підхід спрямований на виявлення психологічних причин таких помилкових дій, то всі ці фактори розглядають у реальному виявленні з погляду їх відображення у свідомості людини.

За допомогою статистичного підходу можна проаналізувати обмеженішу кількість показників нещасного випадку, які чітко стандартизовані за видами, категоріями. Цей метод вимагає збору великого статистичного масиву даних за всіма необхідними показниками. За допомогою різних видів статистичного аналізу можна знайти деякі закономірності, які є між показниками, що аналізують, вивчаючи особливості виникнення нещасних випадків в окремих професіях, на окремих виробничих ділянках, у відповідних категорій працівників тощо [20].

Статистичні методи часто доповнюють психологічними методами збирання статистичних даних: інструментальні заміри психофізіологічних показників суб'єктів дослідження; використання бланкових тестових методик для оцінки їхніх відмінностей індивідуальних якостей; застосування методів анкет (запитальників), інтерв'ю і бесід зі збирання стандартизованих даних; збір відомостей методом спостереження.

Для цього підходу важливо, щоб будь-яка методика, яку використовують, давала змогу збирати однорідні відомості за кожним показником, який оцінюють. У таких випадках зібрану переліченими методами інформацію можна подати у вигляді таблиці, стовпці яких визначають відповідні замірювані ознаки, а в кожній лінійці записують оцінки всіх тих ознак, які одержали по окремих працівниках. Подібні таблиці з масивом отриманих даних опрацьовують ЕОМ і різні види статистичних аналізів: визначення середніх значень за окремими ознаками і їхні довірчі інтервали, проведення кореляційного, багатофакторного, дисперсійного, регресивного аналізів, процедури "розпізнавання образів".

Статистичний підхід спрямований на виявлення загальних закономірностей травматизму. Травматизм розглядають як функцію психологічних змінних. Він виявляє загальні закономірності виникнення травматизму і розробляє загальні шляхи боротьби з ним, з окремими його видами.

Важливе значення має моделювання нещасних випадків і їхніх закономірностей. Моделлю явища загалом прийнято називати його відображення, яке використовують як "замісник", а моделюванням — дослідження цього явища на моделі. Моделювання нещасних випадків полягає у відтворенні в натуральному експерименті ситуації, яка була в реальному нещасному випадку, вивчення поведінки працівників у такій ситуації.

Ключові поняття теми

Безпека праці, людський фактор, нещасний випадок, виробничий травматизм, трудова експертиза, безпечні методи роботи, фактори безпеки праці, системний підхід, психологічні засоби підвищення безпечної поведінки працівників, типи загрозливих помилок, методи виховання безпечної поведінки працівника.

Формалізована структура змісту теми

Запитання для самостійного опрацювання

1. Які головні ознаки безпечної праці?

2. У чому виявляється вплив людського фактора на безпеку праці?

3. Як збігаються поняття "діяльність" і "безпека праці"?

4. У чому виявляється вплив психічних станів на нещасні випадки?

5. Як впливають індивідуальнопсихологічні якості на нещасні випадки?

6. Назвіть тимчасові та стійкі фактори безпеки праці?

7. Назвіть основні аспекти безпеки праці?

8. Як співвідносяться поняття "нещасний випадок" та "аварійна ситуація"?

9. Які головні фактори безпеки праці?

10. В чому виявляється вплив мотивації на безпеку праці?

Альтернативно-тестові завдання для самоконтролю

1. Чи згідні Ви з думкою, що працювати можна без нещасних випадків та аварій?

2. Чи можна стверджувати, що безпечна праця — це продукт суспільного буття людей?

3. Чи завжди безпечна праця опосередковується суспільним досвідом?

4. Чи завжди соціальний досвід є необхідною умовою безпечної праці?

5. Чи можна стверджувати, що принципова відмінність між безпечною і небезпечною працею полягає в характері ЇЇ результатів?

6. Чи можна стверджувати, що людський фактор пов'язаний з об'єктивними чинниками безпеки праці?

7. Чи можна стверджувати, що безпека праці залежить від комплексу об'єктивних факторів?

8. Чи можлива безпечна діяльність без чіткого уявлення про її безпеку?

9. Чи правильно зазначено послідовність формування навички безпечної праці; демонстрація дії та пояснення її елементів, спроби виконання безпечної дії, автоматизація безпечної дії?

10. Чи завжди власний досвід є необхідною умовою виконання безпечної діяльності?

Завдання та проблемні ситуації

1. Які об'єктивні та суб'єктивні чинники сприяють формуванню навичок безпечної праці?

2. Як можна психологічно обґрунтувати твердження, що інтерес до безпечної праці виникає водночас і як важливий мотив навчання безпечній праці, і як засіб підвищення її безаварійності?

3. Як, аналізуючи потреби особистості, можна зробити висновок про рівень її безпеки праці?

4. Чи є рівень ризику закономірним наслідком травматизму працівників?

5. Чим пояснити такий факт, що збільшення інтенсивності дії подразника в одних випадках аварійної ситуації відчувається, а в інших — ні?

Література

1.Ачик В. А. Основы безопасности труда в строительстве. — Л., 1976.

2. Валинт Н., Мурани М. Психология безопасности труда. — М., 1968.

3. Береговой Г. Т., Завалова Н. Д. и др. Экспериментально-психологические исследования в авиации и космонавтике. — М., 1978.

4. Гребеняк В. П. Прогнозирование вероятности производственных травм по психофизиологическим показателям // Вопросы психологии,

1971. — № 2. — С. 86—97.

5. Дмитриева М.А., Елисеев С. А., ПарачевА. М. О личностном факторе производственного травматизма // Физиология человека. — 1976. — Т. 2. — №3. — С. 482—489.

6. Котик М. А. Психология и безопасность. — Таллин: Валгус, 1981.

7. Майстер Д., РабидоД. Инженерно-психологическая оценка при разработке систем управления. — М., 1970.

8. Манайлов В. Е. Основы электробезопасности. — Л., 1976.

9. Панов Г. Е., Барсуков И. А. О связи причин производственного травматизма с личностью рабочего // Безопасность труда в промышленности. —

1972. — № 4.

10. Петровский А. А. Поведение человека в ситуации опасности // Новые исследования в психологии. — М.: Изд-во АПН СССР, 1974.

11. Предрасположенность к несчастным случаям (по материалам зарубежной печати) // Наука и жизнь. — 1986. — № 6.

12. Психология труда / За ред. К. К. Платонова. — М.: Профиздат, 1979.

13. Совенко С. К. Бабич Н. Т. и др. Зависимость уровня травматизма от индивидуальных качеств работающих // Безопасность труда в промышленности. — 1972. — № 4.

14. Столяренко Л, Д. Основы психологии. — Ростов-на-Дону: Феникс, 1997.

15. Chossh S.t Banerjec D. Personality characteristics of industrial workers involved in accidents: a psychological study // Indian Journal of Industrial Medicine. — 1970. — XVI. — № 3.

16, Fitch H. G. Safe and behavior and its modification // Journal of Occupational Medicine. — 1976. — № 9.

17. Hartmann, T. Der Unfoiler // Soziale Sicherheit. — 1977. — № a.

18. Nemec M. M. Safety contest spars worker interest // Occupational Hazards. — 1978, — № 8.

19. Powell P, I, Accident prevention — a practical framework. Society for the Prevention of Accidents. — Surrey, 1972.

20. Redmond С. K. Comparison of methods for assessing occupational hazards // Journal of Occupational Medicine. — 1975. — № 5.

21. Sampson A. The myth of accident proneness Medical Journal of Australia. — 1971. — № 18.