Пятница, 29.03.2024, 09:18

directory.ucoz.ua



Меню сайта
Категории
Наша кнопка



Друзья сайта


Статистика

Онлайн всего: 1
Гостей: 1
Пользователей: 0
SMS по Украине
 


Каталог статей

Главная » Статьи » Мои статьи [ Добавить статью ]

безперсективне село - неперспективна країна
В Україні налічується 129 сіл під назвою Іванівка. Але лише одне примушує моє серце битися сильніше. Те, в якому пройшло моє дитинство і куди я завжди хочу повернутися. По всій території нашої держави села занепадають і зникають з карти. Так і ця Іванівка Світловодського району переживає не найсприятливіші часи.
Колись сюди приїжджали з інших країв, бо все розвивалося і процвітало. Зараз тут залишилися справжні патріоти, адже їм немає на кого сподіватися, а село не покинули. А ще непорушними є наші святині.
Церква Пресвятої Богородиці. Вистояла Другу Світову війну. Коли в неї потрапив ворожий снаряд, лише пісок посипався та кілька цеглинок випало. Ось що означає побудована на яйцях! Народ ходить в неї лише на Великдень та Спаса. Один Бог знає за які кошти вона виживає.
Центр села. Двоповерхова школа з великими вікнами, затишним подвір’ям і привітними вчителями. На початку 1900-х років в селі проживало 3076 осіб. На сьогоднішній день, за офіційними даними, кількість скоротилася до 646. Школа теж втрачає учнів: 2007 рік – 85 учнів, 2011 – 42. А тільки ж почали розвиватися: у 2008 році спільними зусиллями держави та спонсорів обладнали комп’ютерний клас, завезли нові парти, поставили сучасні плити, обновили спортивний майданчик. Тепер кожного року загроза закриття…
Останнім часом єдиним місцем, де можна не тільки побачити людей, а й поговорити та наслухатися чимало пліток є приїзний базарчик. Щочетверга біля магазину збирається чоловік 20, а то й 30 та стоїть декілька машин. Одна з продуктами, інша привозить одяг та взуття, третя – посуд і дрібнички, які так необхідні в господарстві: нитки, лампочки, клей, прищепки та купа іншого. Навіть секенд-хендом, або як в народі кажуть «гуманітаркою» пару раз порадували.
Найпопулярніше свято – День села. На нього сходяться практично всі жителі. Ось тут можна і каші польової скуштувати, і на стовп за кільцем ковбаси полізти.
Працевлаштуватися у нас нелегко. У місцевому колгоспі працює бли-зько 30 % населення. Про роботу в сільській раді, магазині чи школі немає й мови. Навіть на пошті, де не платять і мінімальної зарплати (близько 500 гривень) залишили одну листоношу в цілях економії. Єдина можливість вижити – домашнє господарство. Декілька десятків курей, п’ятеро свиней, 2-3 корови. Живи і радій! Лише маленька деталь: молоко, яке ми купуємо в магазині коштує 8-9 гривень (ще питання чи є в «ЦЬОМУ» молоко), а наші бабусі і мами його здають за 2, максимум 3 гривні.
Як розважитися ввечері? Звичайно піти в сільський клуб. Всього за 50 копійок можна придбати вхідний квиток і танцювати досхочу. Але лише до 22 години (влітку аж до 23). На будь-які прохання продовжити дискотеку хоча б на пів години місцевий завклубом відповідає: «Не морочте голову, йдіть танцюйте». Рівно об одинадцятій світло гасне, а молодь чемно просять на вихід – подихати свіжим повітрям. Дівчата й хлопці поступово розходиться: хто додому, а хто по чвертку самогону на найближчу точку.
Я знаю, що всім хочеться, щоб школа працювала й надалі. Щоб дитячий садок все-таки відкрили, а на Торбу поклали асфальт. Щоб була робота і впевненість у завтрашньому дні. Я ж мрію про повернення не в забутий Богом і людьми куточок, а в нормальний населений пункт, де будуть перспективи на майбутнє та можливість жити, а не виживати.
Категория: Мои статьи | Добавил: (19.05.2012) | Автор: Король Ольга Михайлівна E
Просмотров: 810 | Рейтинг: 0.0/0
Всего комментариев: 0

Добавлять комментарии могут только зарегистрированные пользователи.
[ Регистрация | Вход ]