Гігієнічне нормування – це галузь профілактичної медицини, метою якої є вивчення умов впливу шкідливих чинників на організм людини й об'єктивне обґрунтування меж інтенсивності та тривалості їхньої дії, при яких речовини безпечні для організму.
Основи гігієнічного нормування були закладені в роботах С. Й. Каплуна, М.С. Правдіна, 3.І. Ізраельсона, М.3. Лазарева, Л.І. Медвідя, О.О. Летавета та ін. Теоретичні основи й методологія гігієнічного нормування стосовно окремих середовищ біосфери та їхніх факторів одержали подальший розвиток у роботах 3.А. Рязанова (атмосферне повітря), С.М. Черкінського (вода водойм), Є.Г. Гончарука (ґрунт), М.Г. Шандали (фізичні чинники середовища), Н.К. Вітте (виробничий мікроклімат), Г.А. Багдасаряна (біологічні чинники), Ю.Д. Думанського (електромагнітні випромінювання) та ін.
Нині в нашій країні науково обґрунтовано гігієнічні регламенти понад 1000 шкідливих речовин у воді водойм, понад 500 – в атмосферному повітрі, понад 50 – у ґрунті, понад 100 – у харчових речовинах, понад 1500 – у повітрі виробничих приміщень.
Теорія нормування різноманітних чинників середовища поступово розвивається й доповнюється у зв'язку зі швидким прогресом знань у цій сфері, використанням точніших методів дослідження і соціальними перетвореннями в суспільстві. В основу теорії покладено принципи нормування, які із сучасних позицій гігієнічної науки формулюються таким чином:

1. Принцип примату (першочерговості) медичних показань.

Він оснований на тому, що під час встановлення нормативу шкідливого чинника навколишнього середовища беруть до уваги тільки особливості його дії на організм людини та санітарні умови життя. Ніякі доведення відсутності ефективних заходів для зниження діючих концентрацій і доз, способів очищення атмосферних викидів або стічних вод, засобів індивідуального захисту не можуть бути основою для встановлення нормативу на більш високому рівні.

2. Принцип диференціації біологічних відповідей.

Якщо розглядати спектр усіх можливих реакцій організму на хімічний вплив залежно від дози, то можна диференціювати 5 видів біологічних відповідей (рис.1).
Як видно з рис.1, частота біологічних відповідей розподіляється у вигляді піраміди, де найбільшому впливу (смертності) відповідає найменша частота відповідей (вершина піраміди), а найменшому впливу (накопичення забрудненої речовини в тканинах) – найбільша частота відповідей (основа піраміди).

1 – смертність; 2 – захворюваність; 3 - фізіологічні та біохімічні ознаки хвороби; 4 –зміни в організмі невідомої природи; 5 – накопичення забруднень в органах і тканинах
Такий розподіл населення за видами біологічних відповідей зумовлений низкою причин: по-перше, величиною впливу чинника, яка залежить від його патогенності, зміни інтенсивності або потужності, швидкості наростання цієї потужності, тривалості впливу; по-друге, станом організму, його опірністю.
Опірність організму, у свою чергу, є величиною змінною: вона залежить від спадкових властивостей, віку, статі, фізіологічного стану в момент дії несприятливого чинника, від раніше перенесених захворювань тощо. Тому в однакових умовах навколишнього середовища одна людина хворіє, а інша залишається здоровою. У зв'язку з цим гігієнічні нормативи встановлюються з урахуванням найчутливіших груп населення (діти, люди похилого віку).
Таким чином, із другого принципу витікають два дуже важливі положення, а саме:
- нормативи встановлюють із розрахунку на найчутливіші групи населення;
- сила впливу повинна бути нижче 4-го рівня, тобто нижче пристосувальнозахисних реакцій у розрахунку на ці групи.

3. Принцип розподілу об'єктів санітарної охорони.

У зв'язку зі специфічністю й мінливістю фізико-хімічних особливостей води, ґрунту, атмосферного повітря, харчових продуктів тваринного й рослинного походження, особливістю їхнього впливу на організм людини й тривалістю контакту гігієнічні нормативи встановлюють окремо для конкретного об'єкта: повітря виробничих приміщень й атмосферного повітря населених місць, питної води і води водойм, харчових продуктів та ін.

4.Принцип обліку всіх можливих несприятливих впливів.

Для кожного об'єкта або чинника навколишнього середовища, для якого встановлюють гігієнічний норматив, вираховують усі можливі види несприятливого впливу на середовище й організм людини.
У методології нормування кожному виду несприятливого впливу відповідає показник шкідливості, діючу величину якого потрібно встановити під час експерименту. Лабораторний експеримент улаштовують таким чином, щоб по кожному показнику шкідливості встановити мінімально діючу концентрацію (дозу). Потім з усіх мінімально діючих концентрацій (доз), за всіма показниками шкідливості, вибирають найменшу, яка називається лімітуючим показником, шкідливості (показником, за яким нормують дану речовину).

5. Принцип пороговості.

Він є відображенням закону переходу кількісних змін у нові якісні й покладений в основу методології гігієнічного нормування.
Остання базується на визнанні єдності живих організмів із середовищем проживання, можливості справжнього пристосування живих організмів до змін середовища (до певних кількісних меж) за рахунок прискореного виведення і метаболічного знезараження шкідливих речовин, інтенсифікації регенерації та інших процесів, а також переривання даного пристосування, зміни якості реакції живих систем після перевищення допустимого кількісного рівня інтенсивності зовнішніх впливів (перехід фізіологічних процесів у патологічні).

6. Принцип залежності ефекту від концентрації (дози) і часу.

 Даний принцип сформульований на основі математичного описання закономірностей впливу чинників залежно від концентрації (дози) і часу. Для гострого впливу, який реєструють практично миттєво, ефект залежить тільки від концентрації (дози), і тому для їхнього описання використовують криву «концентрація - ефект». Для хронічного впливу, проявлення якого зв'язане з функціональною й матеріальною кумуляцією діючого початку, ефект залежить не тільки від концентрації (дози), але і від часу впливу. Тому хронічні ефекти описують кривою «концентрація–час»,

7. Принцип лабораторного експерименту.

Він полягає в тому, що дослідження з установлення порога дії речовини (чинника) за всіма показниками шкідливості проводять у лабораторних умовах. Це дає змогу всім науковцям проводити експерименти в суворо стандартизованих, порівняно однакових умовах, що призводить до уніфікації методики проведення досліджень у різних лабораторіях і робить правомірним порівняння результатів.

8. Принцип агравації.

Він витікає з попереднього принципу і зумовлений тим, що в лабораторних умовах важко змоделювати процеси, які б повністю враховували природні й штучні чинники, що впливають на ці процеси. Тому із усіх чинників вибирають тільки ті, котрі відіграють вирішальну роль у впливі на організм людини, моделюючи такі умови експерименту, які максимально сприяють прояву дії чинника.

9. Принцип відносності гранична допустимих концентрацій (ГДК).

Будь-який затверджений гігієнічний норматив не є абсолютною істиною. Якщо нові наукові дані, одержані з використанням чутливіших методів, свідчать про пониження порога шкідливої дії, то величина ГДК може бути переглянута. Так, було переглянуто ГДК у ґрунті ДДТ (з 1 до 0,1 мг/кг), цинебу (з 1,8 до 0,2 мг/кг) та ін.
Таким чином, гігієнічне нормування є науковою основою регулювання антропогенного впливу на якість навколишнього середовища. Гігієнічні нормативи використовують органи санітарно-епідеміологічної служби у процесі здійснення запобіжного та поточного санітарного нагляду.